Колоністи 2

   Як видно, не всі колонії були "однаково корисні":


Лаврентій Похилевичъ, "Уѣзды Киевскій и Радомысльскій", 1887г.

   Втім, можливо це злісні інсинуації: принаймні з даних перепису 1897-го року на Радомишльщині видно, що кілька єврейських колоній там було, і якийсь люд в них таки перебував.


https://o-teren.dreamwidth.org/37224.html

Колоністи

Німецькі колоністи в Україні з'явилися ще наприкінці 18-го століття, а наприкінець 19-го століття на Волині і Київщині німці за чисельністю посідали четверте місце після українців, поляків та євреїв. Мій німецький прадід народився на Радомишльщині в 1868 році й мав доволі не часте серед німців ім'я - Станіслав, що наводить на думку, що в слов'янських краях він був далеко не першим в своєму роду. Займалися вони в основному землеробством і селилися в таких краях, як Полісся, не від хорошого життя: землі там бідні, що непогано видно, наприклад, по оцінці вартості десятини в різних повітах Київщини на 1899р.:



Однак досить швидко вони непогано облаштовувалися і досягали певної заможності. Ну, що причина цього в принесенні передових європейських технологій, "протестантській етиці" і т.п. (http://radomyshl.blogspot.com/2015/01/blog-post_17.html), це речи затерті, а от ще один чинник переваг колоністського господарювання над місцевим селянством для мене був невідомим і геть не очевидним. Ось що про це казав один радомишльскій землевласник, Микола Іванович Подоновський (про цього персонажа в мене є одна сімейна байка, але не зараз):

"На предложеніе Вашего Превосходительства, отъ 1 Іюля 1902 года за № 282, о присылкѣ своего мнѣнія по программѣ о нуждахъ сельскохозяйственной промышленности, честь имѣю заявить, во 1-хъ, что я не буду въ настоящее время высказывать свое мнѣніе относительно всего края, а коснусь только того района и той мѣстности, въ которой живу, а именно: с. Забилочья и дер. Негребовки съ окрестностями, гдѣ я живу и на практикѣ вижу всю нужду и необходимость улучшенія, тѣмъ болѣе, что мѣстность эта поставлепа въ исключительныя условія, а какъ такихъ, мѣстностей въ краѣ много, то тогда сказанное будетъ касаться и ихъ.
...
Чтобы провести въ жизнь всѣ условія и выгоды, указанныя въ программѣ, прежде всего необходимо сдѣлать генеральное размежеваніе вообще всѣхъ земель частныхъ владѣльцевъ, казенной и крестьянскихъ и уничтожить чрезполосность, такъ чтобы каждый хозяинъ имѣлъ свою землю въ одномъ кускѣ, на которой обязанъ поселиться, какъ это дѣлаютъ нѣмцы колонисты, а тогда только возможно рекомендовать всякаго рода улучшенія къ поднятію благосостоянія его хозяйства и придумывать способы къ поднятію нравственности и къ устраненію укоренившихся пороковъ. Для примѣра укажу, какъ распредѣлена земля; у крестьянъ надѣльной земли отъ 12 до 20 десятинъ и находится она если не въ 10, то въ 20 отдѣльныхъ кускахъ, расположенныхъ одинъ кусокъ отъ другого версты на 2-4-5 и даже до 10 (таково распредѣленіе земли и у частныхъ землевладѣльцевъ, состоящей чрезполосно какъ съ землями крестьянскими, казенными, церковными, такъ и другихъ совладѣльцевъ), да еще такіе куски расположены въ ширину начиная отъ 2 саженъ и до полосы самой большой ширины 20 саженъ, а въ длину на 2 и 3 версты.
...
Нѣмецъ-колонистъ поселился на гораздо худшей землѣ, на сыпучемъ пескѣ и на болотѣ, и мы видимъ, что онъ свою землю привелъ въ таков состояніе, что у него гораздо лучшіе урожаи, чѣмъ у крестьянъ на хорошей землѣ; у него коровы и лошади лучше крестьянскихъ; онъ постепенно обзаводится даже машинами и дѣтей своихъ учитъ въ школѣ, а это оттого, что у него вся земля вмѣстѣ, то и благосостояніе улучшилось."


Слідом за ним щось подібне повторює й інший землевласник, "И. 3. Былина":

"Для нагляднаго примѣра сопоставимъ бытъ средняго крестьянина, имѣющаго 10 дес. надѣльной земли, съ бытомъ нѣмца-колониста, пользующагося на арендномъ правѣ такимѣ же количествомъ земли. Такой крестьянинъ большею частью ведетъ довольно жалкій образъ жизни, держитъ обыкновенно не болѣе одной коровы и пару лошадей или воловъ, да и то къ веснѣ чувствуетъ обыкновенно недостатокъ кормовыхъ средствъ. Самъ онъ питается плохо, мясо ѣстъ лишь въ болъшіе праздники в долженъ увеличивать свои скудные доходы заработками на сторонѣ.
Въ то же время нѣмецъ-колонистъ, владѣя такимъ же количествомъ земли и уплачивая довольно высокую арендную плату, въ сравненіи съ крестьяниномъ живетъ просто бариномъ: одѣвается и питается гораздо лучше, посторонними заработками не занимается, коровъ содержитъ 3—4, а иногда и болѣе, держитъ пару порядочныхь лошадей, ежегодно выращиваетъ нѣсколько штукъ молодняка и откармливаетъ на продажу по нѣсколько штукъ свиней. Въ общемъ, бюджетъ его нѣсколько разъ превышаетъ бюджетъ сравниваемаго крестьянскаго хозяйства. Чѣмъ же объясняется эта разница? Прежде всего тѣмъ, что нѣмецъ-колоиистъ на своемъ участкѣ являетея полнымъ хозяиномъ, связаннымъ развѣ извѣстными арендными условіями. Усадьба его расположена среди арендуемаго участка, что значительно облегчаетъ всѣ сельскохозяйствеиныя работы. Онъ имѣетъ возможность сѣять клсверъ, воздѣлывать значительное количество корнеплодовъ и вообще использовать каждый кусочекъ своей земли. Напротивъ того, что же мы видимъ въ большииствѣ крестьянскихъ хозяйствъ? Здѣсь надѣльная земля каждаго домохозяина находится въ нѣсколькихъ кускахъ (иногда даже огородная земля разбросана но цѣлому селу), пахотная земля въ трехъ смѣнахъ тянется узкой полосой (иногда не болѣе сажени) во всю длину крестьянскаго надѣла (иногда 2—3 версты)..."


Чому так сталося, що українське селянство мало настільки роздрібнені наділи, можу лише здогадуватися. "Так склалося історично", не йнак.

ПС. Пів-року тому на каналі "Хащі" вийшов доволі цікавий сюжет про німців України - "Українська Німеччина що зникла" https://o-teren.dreamwidth.org/36892.html

Лядов

   Мій німецький дідусь був з "волинських" німців-колоністів. Коли почалася перша світова його батька забрали до війська і він десь згинув в боях з німцями на Галичині (така гірка іронія, якої в житті мого діда буде ще немало), мати невдовзі померла від тифу, тож мій дід у віці семи років залишився круглим сиротою. Правда були брати й сестри, але така ж малеча як і він. Когось з дітей забрали родичі, старший брат десь пропав у вирі війон і революцій, а мого діда взяв до себе якийсь "поміщик Лядов". Дід виконував різну дрібну хатню роботу, пару разів ганяв гусей на продаж до Києва і всяке таке. Попри те завжди дуже тепло згадував цього Лядова, казав що загалом ставилися до нього добре, а панські доньки навіть навчили діда трохи читати-писати.

   Я намагався знайти згадку про того Лядова і тільки недавно здається напав на слід. Швидше за все це Іван Митрофанович Лядов: він згадується серед землевласників для участі в земельних виборах 1914 року в Радомишлі (ДАЖО Ф.523, о. 2, спр. 1). Подальші розшуки показали, що це прикметна людина для того часу та місця, ось що пише Володимир Святненко в своїй статті "Брусилівськими стежинами Івана Огієнка":

"Селянин Іван Митрофанович Лядов, який згадується у листі, був відомий тим, що 1910 р. отримав дозвіл на побудову парового раструсового млина в селі Ставище Брусилівської волості. Трохи розбагатівши, він вирішив викупити й брусилівський млин Синельникова, який перебував в оренді у Д.В. Гріневського. Фактично домовившись з власником, він розпочинає будівництво свого будинку за єврейськими лавками, через дорогу від млину. Брусилівці зобов’язались за платню винаймати будинок Івана Лядова та зібрали 1300 крб. готівкою на його облаштування. Дату урочистого акту відкриття Вищого початкового училища було призначено на 1 липня 1916 р."

   Власне, вищезгаданий "лист", це лист до Івана Огієнка його племінника, де він сповіщає дядька, що

"...Лядов мне говорил, что согласен приспособить внутри дом так, как от него потребует училищное начальство. За верхний этаж, который мы хочем снять под училище, Дувид Турбовский и другой еще еврей предлагают Лядову 250 руб[лей], он эту цену просит и с нас. Дом хороший и вполне будет соответствовать училищным требованиям"

   Не знаю (на сьогодні), як склалася його доля в подальшому, але думаю, що невесело. Гугл видає мало, і то невтішне. Наприклад в базі "Участники Белого движения в России" знаходиться таке:

"Лядов Иван Митрофанович, р. 1871 в с. Питима Таращанского у. Чиновник военного времени. В польской армии. Взят в плен. На особом учете с 1923 на Украине."


https://o-teren.dreamwidth.org/36742.html

Соколовські

Навздогін до попереднього ще про одну "бандитську" сімейку - родину паламаря села Горбуліва Радомисльського повіту Київської губернії Тимофія Соколовського (з перепису 1897р):




Тут Дмитру лише два роки, а Олекса, Василь та Олександра ще не народилися.

https://o-teren.dreamwidth.org/36564.html

Мордалевичі

Фахівці, котрі займаються генеалогією, зазвичай радять добре фіксувати всі свідчення своїх дідусів і бабусь але дуже критично до них ставитися. Мені здається, рівень критичності має залежати від джерела інформації - наприклад в наслідок моїх розвідок, практично все, що розповідала мені одна з моїх бабусь, цілком підтвердилось. Дуже шкодую, що в юності не зафіксував все належним чином.

Ось, наприклад, одна з історій, розказана мені під секретом десь в 70-х: "Під час революції у нас тут було дві "банди" - одна, велика, Мордалевича, а друга, мала, одного нашого родича, Ковалевського". Розказано це було принагідно - під час моїх приїздів до дідуня з бабцею одним з моїх сільських товаришів був хлопчик на прізвище Мордалевич. (Зізнаюсь, прізвище мені здавалося смішним, з відповідними асоціаціями, а попри те і хлопчина, і його мати, справляли враження людей цілком інтелігентних, як це не може здатися дивним нашим нинішнім містянам). Ну що мені тоді могла дати ця оповідь? Мало чого, бо й сам був малий, і інформації не було ніякої. Всіх "бандитів" радянська влада успішно поховала, офіціоз про них згадував хіба що у вигляді "Свадьби в Маліновкє". Тож залишив собі зарубку в пам'яті, та й все.

Але настали інші часи і я, ледь не через 30 років, зміг прочитати, хто ж такий насправді був Юліан Мордалевич (https://uk.wikipedia.org/wiki/Мордалевич_Юліан_Арсентійович), і навіть колись, коли ще здається і цієї вікіпедійної статті не було, згадував про нього в цьому журналі - https://o-teren.livejournal.com/19767.html)

Однак зараз з'явилося трошки більше інформації. Ось, наприклад, дані з безцінного джерела - все тих же переписних листів 1897 року:

https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=File:ДАКО_384-9-195._1897_рік._Листи_перепису,_Радомисльський_повіт_Кичкирівська_с._Забілоччя,_7-а_переписна_дільниця,_15-а_рахункова,_частина_3.pdf&page=48

Тут малому Юліану ще й року немає, і живуть вони в оселі його діда - Войцеха Степановича Мордалевича.

Дід, Войцех Степанович, був римо-католиком, і згадка про нього знаходиться в сповідці Брусилівського костелу за 1862р. за номером 93: "Однодворецъ Войновъ Мордалевичъ, жена его греко россійского исповеданія."

https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Файл%3AЦДІАК_фонд_1040%2C_опис_2%2C_справа_393._1862_рік._Сповідний_розпис_костелу_Брусилів.pdf&page=19

Що мені тут впало в око і видалося цікавим.

По-перше, очевидно, що Мордалевичі за походженням були дрібною шляхтою, яким не вдалося підтвердити своє дворянство: доволі типовий шлях для таких родин - в 1862 році вже не дворяни, а "однодворці", а в 1897-му "міщани". Взагалі, належність християнина, який проживає на селі, до міщанського стану наприкінці 19-го століття на тих теренах - майже напевно свідчить, що їхні предки були шляхтичами.

По-друге, швидше за все причиною такої "деградації" стала бідність - чотири дорослі сімейні сини з дітьми, що проживають одним двором з батьком, явно не ознака багатства. Тим прикметніше, що при першій же нагоді ці люди намагалися своїм дітям дати якусь освіту. Ось Юліана Мордалевича відправили до вчительської семінарії, а мій прадід, який був з тої ж породи, якось умудрявся своїм донькам наймати домашнього вчителя.

По-третє, хороша ілюстрація до релігійної політики імперії: Войцех Степанович - римо-католик, а його дружина православна, отже діти мають бути православними і ніяк йнак. І це не традиція, це саме було вимогою перед вступом у такий "різноконфесійний" шлюб. Винятки бували, але дуже не часті.

В-четвертих: рідна мова Мордалевичів - "малоросійська". Прикметно, що й в моїх предків з того ж села, попри те, що вони всі втрималися римо-католицизму, були "міщанами" і взагалі називали себе "поляками", у переважної більшості рідна мова теж "малоросійська".

Ну й ще трошки особистого. В наведеній вище сповідці за 1862 рік згадується мій пра-пра-пра-дід - Мойсей Ковалевский. Власне, згадувана бабцею на початку "банда Ковалевського" це саме про одного з нащадків Мойсея (здається бабциного двоюрідного дядька, якщо я не помилився в своїх розрахунках). На жаль відомості про нього доволі бідні, але те, що це не вигадка бабуні, точно:

https://o-teren.dreamwidth.org/36282.html

Кагановичі

В Вікіпедіях написано, що Лазар Мойсейович Каганович народився в 1893 році в селі Кабани Радомисльського повіту Київської губернії в родині селянина/робітника Мойсея Гершковича Кагановича, та мав старших братів - Ізраїля (1884 р.н.), Михайла (1888 р.н.) та Юлія (1892 р.н.) Кагановичів.
Я майже певен, що ось в цьому переписному листі 1897-го року йдеться саме про родину Лазара Кагановича:

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/59/ДАКО_384-9-501._1897_рік._Листи_перепису_населення%2C_Радомисльський_повіт_Мартиновицька_волость_с._Кабани%2C_с._Вільшанка%2C_частина_3.pdf/page137-1612px-thumbnail.pdf.jpg

Однак щось тут не так.
По-перше, батька звати "Мошко", що відповідає "Мойсею", але він по батькові "Бен???" а не "Гершкович". Втім, інколи пишуть, що він був таки не Гершкович, а Бенционович, що значно ближче до того "Бен???" (http://cyclowiki.org/wiki/Израиль_Моисеевич_Каганович). Тут же згадується й ім'я матері - "Геня Иосифовна", що цілком відповідає переписному листу.

По-друге, в переписному листі старших братів чотири, однак якщо старший "Сруль", то таки "Ізраїль", як вийшли "Михайло" та "Юлій" з отого, що в переписному листі - важко здогадатися.

По-третє, наймолодший Лазар в 1897 році ніби тільки народився - йому всього 3 місяці. А мав би народитися в 1893. А от рік народження попереднього сина ("Юдко"?) як раз підходить непогано.

В-четверте, Лазар Каганович все життя заливав, що походить з дуже бідної сім'ї, а батько був робітником на смоляному заводі. Втім, дехто (як от сестра Фаїни Раневської) вказував, що це неправда і насправді його батько був торгівцем, і навіть купцем найвищої, 1-ї гільдії. І ця остання версія до нашого Мошка Кагановича з переписного листа підходить краще, бо основною справою з якої він жив вказана торгівля.

Які висновки? Та дідько його зна. Можна, звісно, припустити, що це не той Лазар Каганович. Однак я схиляюся до думки, що таки той, а всі ці революціонери дуже мутні кадри. https://o-teren.dreamwidth.org/36093.html

(no subject)

"Я, як архітектор, по абрису і повороту голови, за формою рук можу досить багато зрозуміти про генеалогічне древо. Так от, як би не намагалися язувати щодо Януковича і звеличувати Юлію Тимошенко, його будова, тектоніка, якщо на те пішло, свідчить про приналежність до вищого стану, а її зовнішні дані вказують на плебейство."
Лариса Скорик


Тут днями одна видатна 34-річна державна діячка видала мемуари, де чотко розпедалила, хто в нас зараз родовитий аристократ, а хто люмпен. Ох вже ці наші ріднесенькі вейсманісти-менделісти - ніколи не переводяться. (Сподіваюсь, що колись таки всі ці аристократи на ростовщину виїдуть.)

Втім, мова не про них, а про аристократа Януковича. Є в Білорусі таке собі село Януки в Докшицькому районі Вітебской області, з якого ніби-то походять предки Януковича. (https://interfax.by/news/stil_zhizni/style-different/58999/) Нині майже зникле, але колись доволі людне. Метричних записів з тих місць збереглося чимало, Януковичі зустрічаються часто. Що кинулося в око, коли на них натрапив:

По-перше, Януковичі були римо-католиками.

По-друге, були вони таки селянами. Є свідчення про Януковичів, які претендували на шляхетське походження, і звісно можливо, що вони просто втратили своє шляхетство в наслідок так званих "розборів шляхти", які влаштувала Російська Імперія. Серед моїх предків зі шляхти теж такі були, але випихалась ця біднота з привілейованого стану поступово, і закінчився процес десь в 60-х роках 19-го сторіччя: спершу "дворянє 2-го разряда", потім "однодворци" або "гражданє", і тільки потім "мєщанє". А от Януковичі вже в 1850-му році пишуться селянами.
Звісно, тут можуть бути якісь місцеві особливості, Київщина і Волинь не Вітебщина, але факти такі.

По-третє... Але це вже не стосується безпосередньо Януковича: от як би ви назвали хлопця, який вперше вступає в шлюб? Я зустрічав різні варіанти: католики до якогось часу писали по-польські "młodzian", потім їх змусили робити це російською, і в них, як і в православних, писалося "юноша" або просто "первым браком". Десь наприкінці 18-го століття на Переяславщині зустрічав "молодик", часом "молодєц", здається десь бачив навіть "парубка". Але не так було на Вітебщині середини 19-го століття:

"Крестьянина Ивана Януковича Младенца от рождения 33 лет из деревни Януков с крестьянкою Маркельлею Черняниновою вдовою от рождения 32 лет"

Погодьтесь, є щось моторошне в 33-річному "младєнце" який одружується з 32-річною вдовою.


https://www.familysearch.org/ark:/61903/3:1:3Q9M-CSMW-DSGK-5?i=720&cat=1595005

https://o-teren.dreamwidth.org/35754.html

"У кого що родилося"

Довго нічого не писав. Бо все марнота.

Однак останні місяці, скориставшись карантинами, вирішив зайнятися "родинною генеалогією" (тим паче, що зараз почало викладатися у вільний доступ багато архівної інформації і робити це стало набагато легше) і побіжно знайшлося кілька цікавинок, які, звісно, не зроблять перевороту в історії чи антропології, але розважити можуть. Тож гріх було б не поділитися.

А чи знаєте ви, що таке "генеалогія"? Як на мене, найкращим визначенням може бути формула невідомого сільського попа, винесена в заголовок.



https://o-teren.dreamwidth.org/35487.html

(no subject)

День у день з'явилися два поста: український (http://ibigdan.livejournal.com/18672681.html з продовженням тут http://ibigdan.livejournal.com/18675200.html) та російський (http://sapojnik.livejournal.com/2176368.html) котрі торкаються одного дражливого питання - мови. Поки українці (дозволю собі максимально спростити формулювання позиції) вже традиційно виводять "нєважно на каком язике гаваріть", росіяни журяться, що їхні сподівання не вповні справдилися: "Проблема, пожалуй, в том, что в какой-то момент я себе вообразил, что на Украине возможно создание «России-2». Своего рода позитива от нашего негатива. Вместо нашей сервильности, раболепия и уродливого чиновничьего беспредела, приправленного самым густопсовым «православным» мракобесием – нормальная демократическая, свободная страна без чинопочитания, с реальными выборами, уважением прав собственности и НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ. То есть, собственно, та Россия, которую мы не то что потеряли, а никогда и не имели – но хотели бы иметь..."

Власне, у мене два коментарі до цього:
1. Здається росіяни геть не поділяють позицію деяких українців про "нєважно на каком". Аж до капслока не поділяють.
2. "Россія-2", матері його ковіньку! В мене й "України-1" немає, а вони, на моїй землі, "Россії-2" захотіли, наче їм першої мало. Нащо українцям таке щастя?

http://o-teren.dreamwidth.org/35072.html

(no subject)

     Натрапив на щось, дуже схоже, вельми "руськодухе" http://irkuem.livejournal.com/345671.html. (Не читав, але засуджую, да.) Втім, я не про те. Зачепилося око за визначення "ярчука". Погугливши, довідався, що більшість визначень якісь такі: "Ярчук - в українських народних повір'ях - пес з вовчими зубами, якого боїться нечиста сила... Ярчуком вважали цуценя від третього (дев'ятого, тридцять п'ятого) покоління сук, які ощенилися вперше й першою приводили саме суку, а в деяких місцевостях - взагалі будь-якого первістка собаки."

     Схоже, ці означення відьми якісь писали, аби ввести народ в оману, бо я від старих людей чув дещо інше: ярчуки таки да, собаки які відчувають нечисту силу, але розпізнати їх можна за зовсім іншими ознаками - у них від народження відкриті очі і прорізані зуби. Так що майте на увазі. "Подібними свідченнями слід дорожити."

http://o-teren.dreamwidth.org/34966.html